Твій дім

        Розкажи мені про свій дім. Той, що пам’ятає твої перші хиткі кроки і береже щорічні зарубки часу, залишені рукою матері на одвірку.
        Розкажи про його запах – теплий сонний дух книжкових полиць, побитого шашелем креденса, жовтого супу з терпкою петрушкою. Або, може, навпаки – бадьорі пахощі фарби, лаку, новизни; як же довго, чи не пів життя мріялося про власний дім!
        Розкажи про його скрипи і шерехи, тіні й залиті світлом кімнати, безтурботний сміх або надтріснуті голоси, які зненацька напівголосно заговорили про те, що, ймовірно, більше нічого не буде як раніше.
        Насуплений, пошрамований, із заклеєними навхрест шибками, твій дім, беззахисний під час великої біди, тепер щосили намагається бути фортецею: десь у його нутрощах - у темному, незатишному підвалі - часто ховаються від обстрілів люди і домашні звірі.
        А деколи дім здатен уміститися до розмірів валізи. Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень.
        Та головне – це місце сили і пам’яті роду. З нього черпали снагу твої попередники, перемелені жорнами темних часів, – війнами, репресіями, боротьбою з двоголовою гідрою. Їх ламали, а вони билися за право вижити й зберегти в собі свій дім. От як і ми тепер.
        Я точно знаю, він вистоїть, виборсається, дочекається твого схвильованого вигуку: "Я вдома!". А ти про все-все мені розкажеш.